ЗУХВА́ЛЬСТВО, а, сер. Те саме, що зухвалість. [Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику залізнім (Леся Українка, II, 1951, 537); Горять [очі] молодечою запальністю і якимсь одчайдушним веселим зухвальством (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 7); [Ватутін:] На такий маневр німці не підуть, на таке зухвальство здатні тільки ми з вами (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 121).

ЗУХВА́ЛЬНИЙ, а, е, рідко. Те саме, що зухвалий. [Золотницький:] Хто тебе навчив такі зухвальні слова проти пана виповідати? (Борис Грінченко, II, 1963, 555).

ЗУХВА́ЛО. Присл. до зухвалий. [Годвінсон:] Вважайте, браття, як се він [Річард] зухвало себе рівняє до Христа! (Леся Українка, III, 1952, 67); — Ви не ніяковійте, будьте задиракою, тримайтеся зухваліше, — повчав він Черниша (Олесь Гончар, III, 1959, 21); Парубок зухвало дивився графові просто у вічі (Олесь Донченко, III, 1956, 50).

ЗУХВА́ЛІСТЬ, лості, жін.

1. Властивість за значенням зухвалий. Задерикуватість та зухвалість багатомаєтних галицьких бояр мали під собою ґрунт (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 71).

2. Зухвалий учинок. Коли одна з ланкових ні з того ні з сього скуйовдила йому чуприну.., Сашко не лише не образився, а навіть не помітив цієї зухвалості (Іван Багмут, Опов., 1959, 105).

ЗУХВА́ЛЕЦЬ, льця, чол. Зухвала людина. — Ви скажіть сьому зухвальцю, Що тепер настає день суду (Леся Українка, I, 1951, 384); Очі всіх шукають маленького зухвальця, що дозволив собі насміятися із старших (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 156).

ЗУХВА́ЛИЙ, а, е.

1. Який не виявляє належної поваги, пошани до кого-, чого-небудь. [Хор дівчат:] Горе тому, хто зухвалий подивиться На непокриту богині красу (Леся Українка, I, 1951, 158); Надто зухвалою та нешанобливою ставала молодь, молодих фабрика дуже швидко робила цілком неподібними до селян (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 92);
//  Який виражає неповагу (про погляд, очі і т. ін.). Емене так і їла очима провідника. А він, круто упершись рукою в бік, випинав золотом шиті груди й зухвалим, хижим поглядом оглядав жінку в синьому… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 286);
//  Дуже грубий, нахабний. Зухвалий вчинок хуліганів глибоко схвилював і обурив кожного (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 149); Зухвалий дівочий сміх лунав йому навздогін, дзвенів, здавалося, на все поле (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 22); Давно замовкли гармати. Давно повернулись до рідних осель радянські солдати, розгромивши зухвалого ворога (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 21).

2. Відчайдушно сміливий. Федоренка охопив якийсь дивно веселий настрій зухвалого мисливця, що сам один вийшов полювати на великого звіра (Яків Качура, Вибр., 1953, 381); Це був сміливий і навіть зухвалий маневр: увірватися в щойно зайнятий хутір просто на грузовиках (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 139).

ЗУСЮДИ, присл., розм. Те саме, що звідусіль. І в душі і в серцях наших пусто, Сном та цвіллю зусюди несе (Павло Грабовський, I, 1959, 534); Знов крики. І зойки. Знов лізуть [німці] зусюди… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 331).

ЗУХ, а, чол., фам. Завзята людина; молодець, хват. — Що за зух наш Кирило, — сміються запорожці, — не побоїться і чорта позвать у дружки (Олекса Стороженко, I, 1957, 97);
//  Пройда. [Степан:] Хіба один чоловік може побороти зграю здирщиків, зухів, що тільки й годуються та жирують з людського лиха? (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 346).

ЗУСТРІЧА́ЮЧИЙ, чого, чол., перев. мн. Той, хто виходить назустріч кому-небудь, приймає, вітає когось на місці прибуття. Коли поїзд зупинився і з дверей виглянуло усміхнене личко Світлани Остапівни, ..група зустрічаючих кинулась до неї з галасом, сміхом і вітаннями (Юрій Яновський, II, 1954, 141); Пасажири оглядались довкола, очевидно, шукаючи в натовпі зустрічаючих знайомі обличчя (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 66).

ЗУСТРІ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який рухається назустріч. На околиці парку довідались у зустрічної жінки, де саме вулиця Коцюбинського (Олесь Донченко, V, 1957, 259); З гуркотом і брязкотом проносились зустрічні поїзди (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 140);
//  у знач. ім. зустрічний, ного, чол.; зустрічна, ної, жін. Людина, яка зустрічається, трапляється кому-небудь на шляху. А зустрічний каже: — Як же ми розійдемося, коли місточок узенький; вертай ти назад (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 146); Кіра не йшла, а пересувалася легким кроком, ніби пливла, вдало маневруючи серед зустрічних… (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 245);
//  Розташований поблизу шляху, яким хто-небудь іде або їде. Коли посутеніло, з передніх возів фурмани почали забігати до зустрічних хаток, садиб (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 59);
//  Який має протилежний якомусь рухові, якійсь дії напрям. Зустрічний рух; Зустрічні перевезення;
//  Який дме в обличчя, проти напрямку руху (про вітер). Хоч сонце ще високо, але дужчає мороз, починається зустрічний вітер (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 236).
▲ Зустрічне фрезерування, спец. — спосіб фрезерування, при якому напрям обертання фрези протилежний рухові подачі. При попутному фрезеруванні чистота поверхні краща, ніж при зустрічному (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 50).

2. Здійснюваний у відповідь на яку-небудь дію, захід і т. ін. Відповісти зустрічною репресією на той момент ми не могли (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 198).
 Зустрічний план — зобов’язання перевиконати державний план. — Щоб міцніли, могутніли Ради, щоб розбити ворожий туман, побратимки, повинні ми дати і зустрічний свій промфінплан (Володимир Сосюра, I, 1957, 486); Зустрічний позов, юр. — позов, що подається відповідачем до позивача в той самий суд для одночасного розгляду.