ТЯТИВА́, и, жін. Ремінь, мотузка, струна і т. ін., що туго стягує кінці лука. Тут він спинився, і лука бере, і стрілу прудколетну На тятиву накладає (Микола Зеров, Вибр., 1966, 266); Тятива тихо бринькнула, і чорна стріла хижо шугнула вниз (Павло Загребельний, Диво, 1968, 154);  * У порівняннях. Уся її постать — легка, підібрана, виструнчена, як туго нап’ята тятива (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 44).

ТЯ́ТИ і ТНУ́ТИ, тну, тнеш; мин. ч. тяв, тяла, тяло; мн. тяли; недок.

1. перех. Різати, рубати. Не раз зимою, як у полі Нема роботи, а в стодолі Все зроблено і ліс не тнуть — Щоб панщини не дарувати, Він [пан] каже було лід орати (Іван Франко, X, 1954, 272); Свідома воля й організована загальна погодженість [життя]! Інакше не варилася б сталь, блюмінги не м’яли б кількасотпудових виливанців [зливків] і ножиці не тяли б їх, як паперові бинди (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 19);
//  Те саме, що косити 1. — Було тобі брати остреньку косу, В чистім полі траву тяти! (Павло Чубинський, V, 1874, 1058); Десь за вибалком, в ярузі, продзвеніли вудила: чи запасся кінь у лузі, чи коса траву тяла… (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 107).

2. перех. і неперех. Бити, вдаряти. Що ти так тнеш коні? (Словник Грінченка); Іван тяв перший, просто в чоло (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 343);
//  неперех., перен. Грати на якому-небудь музичному інструменті швидко, запально. На призьбі ж сиділи й троїсті музики та й тяли з усієї сили до танцю (Борис Грінченко, II, 1963, 379);
//  неперех. Бити по чомусь, подаючи якісь сигнали. У бубни мідні тнуть, засурмили війська (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 363).

3. перех. і неперех. Жалити, кусати (про бджіл, комарів і т. ін.).

ТЯП, виг., розм.: ◊ Тяп-ляп; Тяп та ляп: а) швидко, але недбало, абияк; сяк-так. — Ну що, зняли [кулемет з розбитого танка]? — запитав їх Пузанов насмішкувато. — Ви думали тут так — тяп-ляп? (Олесь Гончар, IV, 1960, 62); б) уживається як присудок на означення швидкої та недбалої або повільної дії. — Доки ви своїм обушком тяп-ляп, — я своєю врубівкою тонну та тонну (Остап Вишня, I, 1956, 257).

ТЯМУЩО. Присл. до тямущий. Санінструктор штабу.. тямущо й енергійно наглядала за чистотою по бліндажах (Юрій Яновський, II, 1954, 7); Завідуючий тямущо киває на знак згоди головою (Федір Бурлака, М. Гоята, 1959, 185).

ТЯМУ́ЩІСТЬ, шості, жін. Властивість за значенням тямущий. В трудні хвилини на виручку цілому класові приходила його догадливість, блиск його думки, його тямущість (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 251); Дельфіни давно цікавлять людину. Тямущість, добродушність, грайливість — усе це привертає до них увагу дослідників (Вечірній Київ, 18.I 1966, 4).

ТЯМУ́ЩИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає… (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 285); Дівчина вдалася тямуща, то й навчилась [письма] (Борис Грінченко, I, 1963, 405); [Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (Вадим Собко, П’єси, 1958, 8);
//  Який гарно розуміється на чому-небудь, добре знає якусь справу. — Та от приводьте ковалів тямущих, Нехай скують важкую булаву (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 174); — Агроном з району приїжджав. Ох і тямущий чоловік. Аж завидки беруть. Землю знає, як добра мати дитину (Михайло Стельмах, II, 1962, 333);
//  Який виражає розуміння чогось. Кидав [Володимир] на Му сю хитруваті багатозначні погляди, мовляв, ну й старий! Муся відповідала йому короткою тямущою усмішкою (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 238).

ТЯМУ́ЧІСТЬ, чості, жін. Властивість за значенням тямучий. І тут він [Герман] показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум (Іван Франко, VIII, 1952, 384); Особливо намагався підкреслити свою тямучість.. Бухкало (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 107).

ТЯМУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що тямущий. Треба вже тямучого чоловіка і уважного оглядача, щоб звернув увагу на розклад будинку, на весь його план (Іван Франко, III, 1950, 35); Горпина була тямуча (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 289).

ТЯМУ́ХА, и, чол. і жін., розм., рідко. Спритна людина.

ТЯМУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що тямити. Малим ще, тямую, всі межх я знав. За мамою літом щодень тупцював (Іван Франко, X, 1954, 178).