ТЯТИВА́, и, жін. Ремінь, мотузка, струна і т. ін., що туго стягує кінці лука. Тут він спинився, і лука бере, і стрілу прудколетну На тятиву накладає (Микола Зеров, Вибр., 1966, 266); Тятива тихо бринькнула, і чорна стріла хижо шугнула вниз (Павло Загребельний, Диво, 1968, 154); * У порівняннях. Уся її постать — легка, підібрана, виструнчена, як туго нап’ята тятива (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 44).
ТЯТИВА
Тлумачення слова