МРЯ́ЧНИЙ, а, е. Із туманом та дрібним густим дощем; із мрякою (про погоду). У мрячну синяву сповите верхів’я (Ольга Кобилянська, I, 1956, 73); Почалися обложні осінні дощі. Потягнулися короткі, тьмяні, мрячні дні (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 117);
//  Повитий мрякою, туманом; туманний. Повітря було лагідне, сонце через мрячне небо кидало бліде проміння (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 106);
//  Дуже дрібний, схожий на мряку (у 1 знач.). День почався мрячним, осіннім дощиком (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 438).

МРЯ́ЧНО, присудк. сл. Про наявність мряки, туману. Ось уже і перші осінні приємності починаються. Мрячно, холодно, паде дрібний дощик (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 310).

МРЯ́ЧКА, и, жін. Зменш. до мряка. Над головою стримів у небо гострий шпиль дзвіниці, а із сірих хмар.. сіяла мрячка (Петро Панч, В дорозі, 1959, 19); Немов павутиння, осіння мрячка застеляє світ перед очима (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 357).

МРЯЧИТИ 1, ить, недок. Падати дуже дрібними краплями (про дрібний густий дощ). Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячив (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 5); Надворі мрячив набридливий дощ (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 210);
//  безос. Надворі мрячило (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 399).

МРЯЧИТИ 2, ить, недок., діал. Мріти (див. мріти 1). Ледве мрячила вона [шаланда] серед хвиль (Юрій Яновський, Вершники, 1939, 25).

МРЯКОВИ́ТИЙ, а, е. Із незначним туманом, мрякою. Мряковитої осінньої ночі в лісах під Києвом об’єднана колона південців [партизанів із Таврії] нарешті зустрілася з регулярними радянськими військами (Олесь Гончар, II, 1959, 145).

МРЯ́КА, и, жін.

1. Густий дрібний дощ, краплини якого немов перебувають у завислому стані. Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Тарас Шевченко, II, 1963, 411); Холодна дрібненька мряка сіялась з неба (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 86); Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні зовуть мрякою (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 157).

2. Те саме, що імла; туман. Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 159);  * У порівняннях. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (Андрій Головко, I, 1957, 140).

МРЯ́КОВИНА, и, жін., розм. Те саме, що імла; туман. Посіріле, лахмате від мряковини небо навалилося на землю (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 391).

МРУ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся; наказ. сп. мружся; недок. Мружити очі; жмуритися. Сонце б’є їй в очі, вона мружиться і сміється (Олесь Гончар, III, 1959, 121); У печі тріскотіли дрова, кіт мружився на вогонь, горбом вигинав спину (Олесь Донченко, III, 1956, 127).

МРУКАТИ, аю, аєш, недок., діал. Муркотати (у 1 знач.). Здоровий величенний кіт мурий, на сонці потягаючись, мрукає — з свого доброго талану (Марко Вовчок, I, 1955, 216).

МРУ́ЖИТИ, жу, жиш; наказ. сп. мруж; недок., перех. Стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити. Наче вчора виглядав [Матвійко] з того хатнього, на схід, віконця та мружив очі проти блискучого сонечка (Марко Вовчок, VI, 1956, 296); Хоть я ляжу спати, — Сон очей не мружить (Словник Грінченка); [Верба:] Ніяк не можу схопити вираз твоїх очей. Тільки починаю вглядатись, а ти їх спочатку мружиш, а потім заплющуєш (Олександр Корнійчук, Калин. гай, 1950, 63).