МРЯ́КА, и, жін.
1. Густий дрібний дощ, краплини якого немов перебувають у завислому стані. Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Тарас Шевченко, II, 1963, 411); Холодна дрібненька мряка сіялась з неба (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 86); Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні зовуть мрякою (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 157).
2. Те саме, що імла; туман. Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 159); * У порівняннях. Коли вечір осінній млою-мрякою повисне над містечком, хати нижче стріхи тоді на очі насувають, в сутіні загортаються (Андрій Головко, I, 1957, 140).