ДУШО́К, шку, чол., розм.

1. Те саме, що дух 8.

2. перен. Ледве помітний прояв чого-небудь, нахил до чогось (у поглядах, настроях і т. ін.). — Марійка стала вчитися краще за тебе, і це вибило тебе з колії. В тобі є такий душок, є! Ти любиш бути першою (Олесь Донченко, V, 1957, 339); — Не хочу сказати, що він там якийсь зрадник, але, розумієте, настрій, душок у нього був не той (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 102); Людина він старої, ще дореволюційної закваски.., від нього вже давно пахне націоналістичним душком… (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 307).
♦ З душком — капризний, незлагідний. Невістка їй і подобалася мов.., одначе стара все-таки запримітила, що Параска з душком… (Панас Мирний, IV, 1955, 43).

ДУШОГУ́БНИЙ, а, е. Прикм. до душогубство. Пригадалася спалена атомною бомбою японська жінка з квітами-ранами… Хай буде прокляте до віку всяке душогубне малювання узорів по живому тілу! (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 24); Заповзяв брат на брата лиху думку, що незабаром душогубним учинком обернулася (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 132).

ДУШОГУ́БСТВО, а, сер. Злочинне вбивство, розбій, лиходійство. — Тепер [Чіпка] у чорній сидить… Он воно які люди бувають! Подумай: на крадіжку, на душогубство пустився?!! (Панас Мирний, II, 1954, 192).

ДУШОГУ́БЕЦЬ, бця, чол. Те саме, що душогуб. Денис, розказує, що він душогубець, злодій (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 415); Руки цього ката [Скоропадського] вже по самі плечі були в крові, й кращого душогубця німецькі окупанти навряд чи знайшли б (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 31).

ДУШОГУ́БКА, и, жін., розм.

1. Жіночий рід до душогуб.

2. Невеликий, перев. видовбаний з дерев’яної колоди, хиткий човен. На маленькій, хисткій душогубці плив рибалка (Олекса Десняк, I, 1955, 73); По ріках і морях слов’яни робили походи в човнах-душогубках, видовбаних із стовбурів дерев (Історія середніх віків, 1955, 7).

3. Спеціально обладнана автомашина, що використовувалась німецько-фашистськими загарбниками для отруювання людей газами. Тих нещасних, що залишилися в лікарні, фашисти незабаром вивезли в душогубках за місто (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 177).

ДУШОГУ́Б, а, чол., розм.

1. Злочинець, який вдасться до вбивства, розбою, лиходійства. І хто би був подумав, що він душогуб! Такий тихий та смирний… (Іван Франко, IX, 1952, 119); Виявляється, що цей хаджі — душогуб. Мало того, він хотів ще призвати до злочину і його, Юлдаша… (Олесь Донченко, I, 1956, 147).

2. Уживається як лайливе слово. — Добре, — здався батько. — Будь ви неладні, душогуби. Поїду (Олександр Довженко, II, 1959, 34); Вона величала їх [втікачів] шибайголовами, шибениками, гайдамаками, душогубами (Юрій Смолич, II, 1958, 58).

ДУШОВИЙ 1, а, е, заст. Який припадає в середньому на душу населення.

ДУШОВИЙ 2, а, е. Прикм. до душ. Душова кімната містилася тут же, в готелі (Василь Минко, Вибр., 1952, 160);
//  у знач. ім. душова, во́ї, жін. Приміщення, в якому встановлено душ. Коли у душовій, співаючи і жартуючи, викупувались та переодягались дівчата, тітка Настя, злігши грудьми на вікно, милувалась найбільше Поліною (Анатолій Хорунжий, Місто.., 1962, 6).

ДУШНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи душний.

ДУШНИ́К, а, чол. Отвір для виходу повітря, диму, пари і т. ін. Щось влетіло в склеп через душник (Юрій Яновський, I, 1958, 89); Коли повітря надворі тепліше, ніж у кагатах, або є приморозки, витяжні душники слід закривати (Картопля, 1957, 259).

ДУШНО.

1. рідко. Присл. до душний. Був дощ м’який, і гречка пахне душно (Максим Рильський, I, 1956, 58).

2. у знач. присудк. сл. Про наявність духоти, жари де-небудь. Сонце високо підбилося вгору; надворі стало душно (Нечуй-Левицький, II, 1956, 174); У хаті стало душно від самосаду, від розпарених кожухів (Іван Микитенко, II, 1957, 287);
//  Про відчуття духоти, жари ким-небудь. Від прудкої ходи Остапові зробилося душно (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 29).