РУШТО́ВАННЯ, я, сер., діал. Риштовання. — Руштовання непотрібне при готовій будівлі (Іван Франко, VII, 1951, 101).

РУШНИЧО́К, чка, чол. Зменш.-пестл. до рушник. Я дістаю рушничка, іду до струмочка вмиватися (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 60); Веселять око рушнички яскраві на стінах… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 89).

РУШНИ́ЧНИК, а, чол., іст. Майстер, який виготовляв рушниці.

РУШНИ́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до рушниця. Юрині пальці аж терпнуть — так міцно тиснуть вони рушничний приклад (Юрій Смолич, II, 1958, 45); Після вибухів почулися дрібні рушничні постріли (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 101);
//  Признач. для змазування рушниці. Рушничне мастило.

РУШНИ́ЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до рушниця. — Киньте, ясновельможний, свою шаблю в кущі, тоді й я кину свою рушничку (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 122); Поліз [Василько] під лаву, дістав саморобну рушничку, надів її на плече і потайки шмигнув до дверей (Петро Панч, II, 1956, 142).

РУШНИ́ЦЯ, і, жін. Вогнепальна ручна зброя. Настя хапає рушницю й стріляє (Нечуй-Левицький, II, 1956, 434); Панкратов заряджав рушницю. Сьогодні його черга вартувати нічний табір (Олесь Донченко, II, 1956, 43). Поставити гвинтівку (рушницю і т. ін.) на бойовий звід див. поставити 1.
▲ Мисливська рушниця — вогнепальна зброя для полювання. Це була хороша мисливська рушниця, традиційний подарунок тестя майбутньому зятеві в день заручин (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 381); Протитанкова рушниця, військ. — важка вогнепальна зброя для боротьби з танками противника. Варвара перетягла через окоп довгу важку протитанкову рушницю (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 245).
♦ Ставити (поставити) під рушницю, військ., дорев. — з метою покарання примушувати стояти якийсь час у повному озброєнні й спорядженні; Ставити (поставити, зіставити і т. ін.) рушниці в козла (в козли) див. козла; Стояти під рушницею, військ., дорев. — бути у повній бойовій готовності.

РУШНИКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до рушник. Виконані спеціальним рушниковим швом, узори на давніх рушниках найчастіше складалися з рослинних елементів (Збірник.. Полтавського музею, I, 1928, 92);
//  Признач. для виготовлення рушників. Рушникова тканина.

РУШНИ́К, а, чол.

1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Андрій Головко, II, 1957, 442).
▲ Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Яків Перельман, Цікава фізика.., 1950, 134).

2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін. Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Панас Мирний, I, 1949, 359); — По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода іде з нами (Олександр Довженко, I, 1958, 158);  * Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить… (Володимир Сосюра, I, 1957, 56);  * У порівняннях. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 201).
♦ Брати рушники див. брати; Вернутися з рушниками, заст. — засватати. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Тарас Шевченко, I, 1963, 315); Готувати рушники, заст. — те саме, що Рушники дбати (див. дбати). — Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники (Нечуй-Левицький, II, 1956, 239); Побрити рушники див. побрати; Подавати (подати) рушники див. подавати 1; Посилати (слати, послати) за рушниками, заст. — те саме, що Засилати (заслати) старостів (див. засилати). Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Тарас Шевченко, II, 1963, 270); Присилати (прислати) [людей] за рушниками (див. присилати); Рушники дбати див. дбати; Ставати (стати) на рушнику (на рушники), заст. — брати шлюб, одружуватися. [Химка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Панас Мирний, V, 1955, 240); Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 38).

РУШІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який приводить що-небудь у рух або керує рухом чогось. З давніх-давен людина навчилася використовувати водну енергію як рушійну силу (Наука і життя, 9, 1959, 13).

2. перен. Який спонукає до чого-небудь, сприяє росту, розвиткові чогось. Розуміння того, що особисте щастя залежить від щастя народу, є основою морально-політичної сили радянського суспільства, отже й рушійним чинником нашої поезії, нашого мистецтва (Максим Рильський, III, 1956, 157).

РУШІ́Й, я, чол.

1. Пристрій для надання руху певному транспортному засобу. Справді, як може злетіти в повітря літак, коли головного його рушія, — гвинта, — знято (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 129).

2. перен. Сила, яка спонукає до чого-небудь, сприяє росту, розвиткові чогось. Рушієм і мірою життя є добро, а не зло, дружба, а не зненависть і не поневолення (Олександр Довженко, III, 1960, 32);
//  Людина, яка рухає що-небудь, сприяє розвиткові чогось. Визначальним у соціалістичному гуманізмі завжди був і є погляд на людину як на рушія історії, творця всіх духовних і матеріальних благ (Радянське літературознавство, 4, 1964, 13).