КЛЯ́ШТОР, у, чол. Католицький монастир. Багацько вже захопили [ляхи] православних церков і монастирів і поперероблювали їх на костьоли і кляштори (Олекса Стороженко, I, 1957, 366); Згадалася петиція настоятеля кляштору, підписана духовенством усіх трьох костьолів міста (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 170).

КЛЯЧА́ТИ і КЛЯЧИ́ТИ, чу, чиш, недок., діал. Стояти на колінах. Він довго клячав, похиливши сиву голову і зложивши руки навхрест (Іван Франко, V, 1951, 89); Аглая-Феліцітас… клячила перед Софою (Ольга Кобилянська, III, 1956, 366).

КЛЯЧИ́ТИ див. клячати.

КЛЯ́УЗНИЦЯ, і, жін., розм. Жіночий рід до кляузник.

КЛЯ́УЗНИЧИТИ, чу, чиш, недок., розм. Те саме, що клепати 4; робити наклепи, набріхувати.

КЛЯ́УЗНИЙ, а, е, розм. Те саме, що наклепницький. Кляузна справа.

КЛЯ́УЗНИК, а, чол., розм. Те саме, що наклепник.

КЛЯТЬБА́, и, жін.

1. Осуд, супроводжуваний зловісним пророкуванням, побажанням; прокляття. Ті, що його [злодія] тримають, клянуть усіми клятьбами (Марко Черемшина, Тв., 1960, 76); Раптом з-поза штабелів почувся жіночий крик, клятьба, лайка (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 138).

2. Те саме, що присяга. — Щоб мені волі не побачити.., — поклявся він великою тюремною клятьбою (Степан Васильченко, I, 1959, 74); Це була хвилина нерушимої клятьби, яку завжди у день вокняжіння давали людям своїм князі Русі (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 264).

КЛЯ́УЗА, и, жін., розм. Те саме, що наклеп. [Бережний (з іронією):] На жаль, ще не перевелися такі люди, для яких строчити кляузи вже стало фахом (Яків Баш, Дніпр, зорі, 1953, 53); — Автор, мабуть, боїться, щоб йому кар’єру Сагайдак не зіпсував, от і написав таку кляузу, — зауважив Кужель (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 73).

КЛЯТТЯ́, я, сер., діал. Клятьба. Ой згадай про мене, здійми кляття з мене, горлице сивенькая (Словник Грінченка).