КЛЯТЬБА́, и, жін.
1. Осуд, супроводжуваний зловісним пророкуванням, побажанням; прокляття. Ті, що його [злодія] тримають, клянуть усіми клятьбами (Марко Черемшина, Тв., 1960, 76); Раптом з-поза штабелів почувся жіночий крик, клятьба, лайка (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 138).
2. Те саме, що присяга. — Щоб мені волі не побачити.., — поклявся він великою тюремною клятьбою (Степан Васильченко, I, 1959, 74); Це була хвилина нерушимої клятьби, яку завжди у день вокняжіння давали людям своїм князі Русі (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 264).