КАЯТТЯ́, я, сер.

1. Почуття жалю з приводу зробленого вчинку. Скілько тут [у тюремному шпиталі] промайнуло образів важкого конання, скілько покапало сліз даремного каяття! (Іван Франко, IV, 1950, 179); А Дувида картало каяття. — Коли б тільки жива знайшлася!.. (Степан Васильченко, I, 1959, 261); Тепер Мавра кляне його й себе, а чи колись не буде жалкувати за цим? Буде каяття, та не буде вороття (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 105).

2. Визнання своєї провини, вияв жалю з приводу своєї провини. [Голос покликача:] Він заявив про щире каяття і має зараз се довести ділом (Леся Українка, II, 1951, 529); — Провини вашої немає і каяття зайве, — сказала я (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 73).

3. церк. Признання в своїх гріхах; сповідь. Мов чайка, дзвін квилить-кигиче. До каяття людей він кличе (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 115).

КА́ЯТИСЯ, ка́юся, ка́єшся; наказ. сп. кайся; недок.

1. Жалкувати, шкодувати за зробленим учинком. Не кайся рано вставши, молодим оженившись (Номис, 1864, № 5909); [Пріська:] Адже ж ти не каєшся, що пішла до нас, не нарікаєш? (Степан Васильченко, III, 1960, 78); Тепер він міг тільки катуватися думками. Катуватись і каятись (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 130).

2. перед ким, у чому, рідко кому. Визнавати свою провину, виявляти жаль з приводу своєї провини. [Одарка:] Перед ким мені каятися? (Панас Мирний, V, 1955, 235); Не міг же він, батько і поліцейський чиновник, якого боялись навіть дорослі, скорятись та каятись перед якимсь шмаркачем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 381); Він.. тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 20).

3. церк. Признаватися в своїх гріхах; сповідатися. Заходив [Найда] у Київ, до печер каятися, був у святого ченця і прохав його наложити йому покуту (Панас Мирний, I, 1954, 191); [Другий:] Такий мистець [Орфей] і був у нас як раб… Чи то ж пробачать нам боги за теє? [Перший:] На ділі каймося, не на словах (Леся Українка, I, 1951, 455); Під єпітрахіллю зараз кається в своїх гріхах старий Щербина (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 196).

КАЯ́К, а, чол. Невеликий човен у деяких народів Півночі, схожий на байдарку. Згадав Асуар, як бувало батько прив’язував його до каяка — маленької ескімоської лодки [човна], — як їхали вони поміж кригами… (Мирослав Ірчан II, 1958, 104).

КА́ЯННЯ, я, сер., рідко. Те саме, що каяття. — Слухай Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! Буде каяння, та вороття не буде! (Марко Вовчок I, 1955, 51); Вираз якогось твердого порішення запанував на його гарнім обличчі і щось, як каяння… за всі сво слова.., показалося вслід за тим (Ольга Кобилянська, III, 1956, 350).

КАЮ́ТНИЙ, а, е. Прикм. до каюта. Каютне ліжко.

КАЮЧО́К, чка, чол. Зменш. до каюк 1. Харон же зараз схаменувся, Разів з чотири погребнувся І з каючком причалив к ним (Іван Котляревський, I, 1952, 133); Полковник пересів на каючок і поплив повз берег, щоб оглянути його з води (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 315).

КАЮ́Т-КОМПА́НІЯ, ї, жін. Приміщення на кораблі, де харчуються й відпочивають пасажири, а на військовому судні — командний склад. Таку розмову довелося хені чути в кают-компанії великого пароплава (Василь Еллан, II, 1958, 37); Адмірал Саричев і командири кораблів входять в кают-компанію, яка є одночасно і прекрасною бібліотекою (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 385); Екіпаж [китобійної] бази складатиметься з 487 чоловік. До його послуг будуть дві кают-компанії (Наука і життя, 2, 1957, 17).

КАЮ́ТА, и, жін. Житлове приміщення на кораблі для екіпажу й пасажирів. В моїй каюті французькі монахи і турецький комерсант (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 349); Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова, лише по каютах порожніх іде якась жаска розмова (Леся Українка, I, 1951, 308); Оглянувши себе в дзеркало, боцман Смола вийшов із своєї каюти (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 6);
//  Службове приміщення на кораблі певного призначення. Знайшовша помічника Сашу Лялича, командир пройшов з ним у маленьку каюту, яка служила складом запасних частин і мастила (Олесь Донченко, VI, 1957, 500).

КАЮ́Р, а, чол. На Півночі — назва погонича оленів або собак, запряжених у нарти. Каюри, як називають на узбережжі погоничів собачих запряжок, не радили їхати (Іван Багмут, Щасливий день.., 1959, 183).

КАШУВА́ТИЙ, а, е. Схожий на кашу (у 2 знач.). Кашувата маса.