ГНУ́ЧКІСТЬ, кості, жін. Абстр. ім. до гнучкий. Він [поліетилен] міцний, легко згинається і не втрачає гнучкості у шістдесятиградусний мороз (Наука і життя, 7, 1958, 8); Під пером Рильського українська мова досягає граничної гнучкості, виявляючи свої дійсно необмежені можливості в передачі найскладніших понять і найглибших думок і почуттів (Історія української літератури, II, 1956, 400); З’їзд високо оцінює послідовність, гнучкість та ініціативність зовнішньої політики і повністю схвалює заходи, здійснювані Центральним Комітетом і Радянським урядом з метою посилення політичних, економічних і культурних зв’язків з усіма державами (Резолюція XXII з’їзду КПРС.., 1961, 4).

ГНУ́ЧКО. Присл. до гнучкий. Несподівано вулицею гнучко пройшла дівчина з коромислом через плече (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 188);  * Образно. Дівчина чутливо проникала в його настрій і якось гнучко потрапляла за бігом його невеселих думок (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 75).

ГНУЧКИ́Й, а, е.

1. Який легко тіпається, гнеться. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина (Нечуй-Левицький, II, 1956, 307); [Платон:] Пальці хірурга мусять бути такі ж розроблені, гнучкі і чуттєві, як пальці скрипаля чи піаніста (Олександр Корнійчук, I, 1955, 99);
//  перен. Здатний легко змінюватися, багатий на відтінки (про голос, мову і т. ін.). Гнучкий голос може легко змінювати, тембр і тон вислову (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 128); Народні прислів’я і приказки — особливо багатий і гнучкий жанр народної творчості (Вітчизна, 5, 1956, 167); Широкі перспективи відкрито.. для вивчення багатої лексики і гнучкого синтаксису Шевченка (Максим Рильський, III, 1956, 239).

2. перен. Який вміло і швидко застосовується в різних обставинах. В. І. Ленін вказував, що Комуністична партія повинна проводити гнучку зовнішню політику з тим, щоб запобігти воєнним сутичкам з капіталістичними країнами (Український історичний журнал, 2, 1960, 34); В артілі розробили і використовують гнучку систему додаткової оплати (Радянська Україна, 9.IV 1961, 2).

ГНУТТЯ́, я, сер. Дія за значенням гнути 1. При гнутті метали зазнають деформації згину (Методика викладання фрезерної справи, 1958, 35).

ГНУ́ЧИЙ, а, е, рідко. Те саме, що гнучкий. І станом гнучим і красою Препепорочно-молодою Старії очі веселю (Тарас Шевченко, II, 1953, 236); — Сказано: мужича правда є колюча, а панська — на всі боки гнуча! (Петро Колесник, Терен.., 1959, 322).

ГНУТИСЯ, гнуся, гнешся, недок.

1. Набирати зігнутої, дугоподібної форми; згинатися. — В руках його дужих весла аж гнуться… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 429); Гнеться вудлище дугою (Максим Рильський, II, 1946, 94);
//  Згинати, нахиляти свою верхню частину. Гай шепоче, гнуться лози В яру при дорозі (Тарас Шевченко, II, 1953, 208); Коли поспіє виноград — Додолу гнуться ніжні віти… (Максим Рильський, II, 1946, 27);
//  Прогинатися під дією ваги; вгинатися. Довгий, широкий стіл гнувся від закусок (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 413);  * Образно. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Тарас Шевченко, I, 1951, 78).
♦ Гнутися в дугу — бути покірним; догоджати. Ну, та годі терпіть нам обіду, Перед дворянами гнуться в дугу (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 282).

2. Мати властивість згинатися. Гни тоді дерево, коли гнеться.. Як воно молоде (Номис, 1864, № 5925); Старі одублі [одубілі] пальці, неначе граблі, не слухались і не гнулись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 222).

3. перен. Підкорятися кому-небудь, чиїйсь волі;
//  Виражати покірність; запобігати, підлещуватися. П’ять довгих років старанно й сумлінно прислуговував він пану Бжеському, гнувся, терпів грубі жарти і знущання примхливого пана (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 4).

4. Бути в зігнутому стані; корчитися. — Одні сплять, а ті гнуться на підлозі, кулаки в голови кладуть (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 135);
//  перен. Не згоджуватися, ухилятися від чого-небудь. — У кого.. ти хліба позичила? — У Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав? (Марко Вовчок, I, 1955, 147).

ГНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гнути 1. Щорсом вона [зброя] кута, У бою не гнута, Під червоними знаменами Слава їй здобута! (Андрій Малишко, I, 1956, 190);
//  у знач. прикм. Велика весела хата.., кругом попід стінами гнуті стільці; з боків — двері (Панас Мирний, V, 1955, 179); Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 405).

ГНУЗДЕ́ЧКА, и, жін. Те саме, що вуздечка. Як приїхав під віконце, Вийшла дівка, от як сонце. Взяла коня під гнуздечку, А козака за рученьку (Українські народні ліричні пісні, 1958, 238); Прислужники вдвох ведуть коня за гнуздечку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 463).

ГНУЗДАТИ, аю, аєш, недок., перех.

1. Надівати гнуздечку. Держить [Прокіп Іванович] коня за перенісся і уздечку накидає.. вже й гнузда (Олекса Стороженко, I, 1957, 183); [Антон:] Ну, а я свого огаря [коня].. гнуздаю! Ось-ось скоро й цурку надіну на губу! (Марко Кропивницький, I, 1958, 170).

2. перен. Брати владу над ким-небудь; приборкувати когось.