ГУЩИНА, и, жін.

1. Те саме, що гущавина 1. На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняєтеся, витяга цікаву мордочку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); В гущині заростей, де повітря стояло непорушне, було жарко (Іван Сенченко, На Бат. горі. 1960, 21).

2. рідко. Те саме, що густота. Гущина посадки.

ГЯУ́Р, а, чол., заст., зневажл. У магометан — назва іновірця. Пригадались [правовірним].. усі ті багаті жнива, що збирав з гяурів, не сіючи й не орючи, татарин (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 294).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 201.

Про сайт · Покажчик · Навмання · Помилка · API · © 2018, Webmezha

ГУЩА́К, а. чол., рідко Те саме, що гуща 2. То схиляючись, то поповзом він залазить у такі гущаки, де й лис не пройде (Петро Колесник, Терен.., 1959, 10); Виводок качиний Полощеться, забравшись у гущак (Максим Рильський, I, 1946, 275).

ГУЩА́ВИНА, и, жін.

1. Місце, де дерева або кущі ростуть дуже густо. В лісі, в гущавині, лежить, схилившись на лікоть, Петруня (Степан Васильченко, II, 1960, 356); Вузенька стежка вела в саму гущавину (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 66);
//  чого. Густі зарості чого-небудь. Од часу до часу він спуджував дичину, що або з хуркотом звивалась у повітря, або з плескотом зникала в гущавину очеретів (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 409); Зараз він піде на зелені схили дніпровських круч, загубиться в гущавині дерев (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 29).

2. Те саме, що гуща 1, 3. Ольга добре ним [жаром] обгорнула горщика з борщем. Висунув [Микола], почав насипати з глибокого полумиска, вигортаючи гущавину (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 7); Хлоп’ята дружно пірнали в гущавину натовпу і галасливими табунцями випурхували з-під ніг дорослих (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 11).

ГУЩА́ВІНЬ, і, жін., розм. Те саме, що гущавина 1. У мостившись в очереті, я починаю пильнувати за гущавінню протилежного берега (Олесь Гончар, Мата.., 1959, 53); Лежачи на возі, він бачив синюватий обрис своєї хати, гущавінь саду і застиглі дві постаті біля тину (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 561).

ГУ́ЩА, і, жін.

1. Густий відстій, осад на дні посудини, що виділяється з рідини. Кухарі.. піділляли теплою водою гущу з недоварених горошин (Іван Франко, II, 1950, 265).

2. Густий ліс. І серед понурої, осінньої ночі князівський замок в освітленні багаття видавався зачарованим палацом серед непроходимої гущі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 43);
//  чого. Густі зарості чого небудь. З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря (Юрій Смолич, I, 1958, 90).

3. перен. Місце найбільшого скупчення кого-, чого-небудь. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу, і хотілось нирнути в його теплу глибінь, в саму гущу (Степан Васильченко, IV, 1960, 24); Петро й Саливон незчулись, як і вони опинилися в гущі бою (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 343); З завмерлим серцем продирався [жовнір] через гущу колючих дротів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 183).

ГУ́ЩАВА, и, жін., діал. Гущавина. Вони мовчки пішли поруч стежкою і за хвилю потонули в темній лісовій гущаві (Іван Франко, III, 1950, 27).

ГУЧНОМО́ВЕЦЬ, вця, чол. Пристрій для відтворення й підсилення звуку радіопередач. Десь біля клубу гримів гучномовець, з Великого театру транслювали концерт (Олесь Гончар, I, 1954, 504).

ГУЧО́К, чка, чол. Учасник облави, який виганяє звіра або птаха на мисливців; нагонич. Значно краще полювати .. з гучками (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 106); Гучки ще були далеко, коли у гущавині з’явився лис (Вечірній Київ, 2.XI 1957, 4).

ГУЧНІШАТИ, ає, недок. Ставати гучнішим (див. гучний 1). Зойки гучнішали, ставали несамовитими, наче за дверима каземату вила сотня вовків (Зінаїда Тулуб, Людолови, 1. 1957, 111).