ГУ́ЩА, і, жін.
1. Густий відстій, осад на дні посудини, що виділяється з рідини. Кухарі.. піділляли теплою водою гущу з недоварених горошин (Іван Франко, II, 1950, 265).
2. Густий ліс. І серед понурої, осінньої ночі князівський замок в освітленні багаття видавався зачарованим палацом серед непроходимої гущі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 43);
// чого. Густі зарості чого небудь. З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря (Юрій Смолич, I, 1958, 90).
3. перен. Місце найбільшого скупчення кого-, чого-небудь. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу, і хотілось нирнути в його теплу глибінь, в саму гущу (Степан Васильченко, IV, 1960, 24); Петро й Саливон незчулись, як і вони опинилися в гущі бою (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 343); З завмерлим серцем продирався [жовнір] через гущу колючих дротів (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 183).