ЗВІКУВАТИ

ЗВІКУВАТИ і рідше ІЗВІКУВАТИ, ую, уєш. Док. до вікувати. — От я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене, як соколи… та за те ж я й попоплакала найгіркішими слізьми (Марко Вовчок, I, 1955, 63); Тяжко замислилася Катерина і про своє життя… Так і звікуєш самотньою (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 260).
 Вік (життя) звікувати (ізвікувати) — прожити все життя. [Хвсдір:] Ну, сину, нехай тобі господь допомага у щасті та в добрі вік звікувати!.. (Марко Кропивницький, III, 1959, 171); Вік ізвікувати — не в гостях побувати! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 258); В ній [хаті] звікував своє життя Василів батько в клопотах та злиднях (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).