ВІКУВАТИ, ую, уєш, недок. Проживати свій вік; жити. То так він і жив собі, й добре йому велося все: .. вікував він собі гарненько з дочкою (Марко Вовчок, I, 1955, 310); — Хіба.. так удовицею й вікуватимеш? (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 171);
// Довго перебувати, жити де-небудь. — Не вікувати ж мені, думаю собі, у наймах, треба б уже хоч клаптик свого поля мати… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 105); — Не кури, — спокійно стримав його Максим. — Сіно підпалиш. — А тобі шкода? Чи ти тут вікувати надумав? (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 80);
// перен. Завжди, постійно перебувати, знаходитися де-небудь (про предмети). В світ дорогу, в світ дорогу! Де вікує сніг на кризі (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 60).
Вік вікувати див. вік.
ВІКУВАТИ
Тлумачення слова