ЗУБОЖІЛИЙ

ЗУБО́ЖІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зубожіти. Розпалена уява Семенова переносить його в пришлі часи, в тії часи, коли людям стане тісно на своїх ґрунтах, коли, зубожілі, голодні, вони враз із усіх грудей скрикнуть: — Смерті нам або поля!.. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 117); Працював у москалевій кузні й пан Станіслав, зубожілий шляхтич (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 330).