ЗУБОЖІТИ, ію, ієш, док.
1. Стати вбогим; збідніти. — Зубожіли [брат і його сім’я] так, що часом і хліба позичають (Марко Вовчок, I, 1955, 18); [Вустя:] Як зубожіли ми, — всі від нас відцуралися: то було і двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають… (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 264); — Два роки тому налетіла на нас сарана. Зубожів аул (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 391).
2. перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим. Анатоль внутрішньо зубожів (Яків Качура, II, 1958, 374); Ідеологічна боротьба — це не війна, а форма боротьби, яка найбільш гідна людини, — це боротьба думок, умів. Заперечувати проти неї може тільки той, хто ідейно зубожів, хто неспроможний висунути принципи, за якими могли б піти маси (Комуніст України, 9, 1963, 15).