ЗМОТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗМОТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Мотаючи, скручувати, звивати в моток, клубок що-небудь (нитки, дріт і т. ін.) або накручувати, намотувати на щось. Попід тином біг з котушкою червоноармієць і змотував чорний дріт (Петро Панч, II, 1956, 150); Розв’язав [Чорбаряну] чорну товсту нитку, змотав її на палець (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 9); * Образно. Ніч проміння позбирала І змотала у клубок… Наче тінь жива упала Біля ґанку у куток (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 248);
// Виготовляти що-небудь (звичайно пряжу), мотаючи. [Луїза:] Вона оце знов скілька пасем змотала вчора ввечері (Леся Українка, IV, 1954, 246); Чоловіки тікали вечорами з дому. — Хоч би ж он шпульку змотав, — скаже невдоволено жінка (Андрій Головко, II, 1957, 89).
♦ Змотувати (змотати) вудки див. вудка.
2. тільки док., фам. Швидко сходити, з’їздити і т. ін. куди-небудь і повернутися назад. Підморгує [Фред] по-змовницькому: — Змотаємо? — Куди? — її Миколиному голосі зимовий холодок (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 202).