ВУДКА

ВУ́ДКА, и, жін. Знаряддя для ловіння риби, що звичайно складається з вудлища, волосіні й гачка. Там, де Боровиця вливалась у Рось, сиділи над водою парубки й малі хлопці з вудками (Нечуй-Левицький, II, 1956, 137); Коло неї [річки] кружляють рибалки з вудками й приманками (Іван Франко, VI, 1951, 304); — А ти будеш тут рибу ловити? — Попробую, — сказав Грицько тоном досвідченого рибалки, розмотуючи саморобну вудку (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 676).
♦ Закидати (закинути) вудку — натяками намагатися з’ясувати що-небудь, робити спробу домогтися чого-небудь, дістати що-небудь. Хитрий Гузир думав, що батько з Америки привіз торбу золота, й закидав вудки, щоб видурити (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 78); Змотувати вудки — спішно зібравшись, іти геть, тікати. — Ну, змотуй вудки, — сказав Штукаренко телефоністу. — А ти, Петренко, станеш внизу біля входу і всіх направлятимеш на берег (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 342); Попастися (спійматися і т. ін.) на вудку — піддатися умовлянням, повірити брехливим запевненням кого-небудь; Попускати (попустити) вудку — послаблювати вимоги; робити менш жорсткими певні умови. [Шредер:] Грету зловлено міцно. Я просто попустив вудку, і їй здається, ніби вона вільна (Вадим Собко, П’єси, 1958, 162); Урвалася (увірвалася) вудка — втрачено вигідний заробіток, джерело прибутку, пільги і т. ін. Урвалась сучим Соменкам вудка. А то сокирою цюкнув, розколов поліно, тричі пилкою ширкнув і — давай гроші (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 76).