ЖАДНО, рідко.
1. Присл. до жадний 1. Дістав [Іван] томик Пушкіна, жадно читає (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 287); Ще стоїть передо мною Те бліде лице твоє, Із котрого я так жадно, Наче жнець в літную [літпю] спеку, Ссав любові нектар (Іван Франко, XIII, 1954, 166).
2. у знач. присудк. сл., рідко. Про бажання чого-небудь. про прагнення до чогось. Що на людях видно, то а собі жадно (Номис, 1864, № 4805).