ЗДІВУВАТИ

ЗДІВУВА́ТИ, ую, уєш, перех. і без додатка. Док. до дівувати. Здівувала весну, Як не снилося (Микола Шпак, Вибр., 1952, 21); З дочками хліборобові легше. Христя хоч і на порі, але Кирило не дуже гризеться нею. Чесно здівує, навчиться при матері шити-прясти, приробить щось до скрині (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 6).
 Вік здівувати — не вийшовши заміж, прожити весь вік у дівках. Місяцю-молодче, в мене краса дівоча, а в тебе — парубоча. Не дай свій вік здівувати та милування не зазнати, приверни його, Юрка, до мене… (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 556).