ЗАВЗЯ́ТО.
1. Присл. до завзятий 3,4. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку (Леся Українка, II, 1951, 240); Грицуньо роздумував завзято над тим, куди би можна зайти до панської кухні, але нічого не міг видумати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 145); Завзято оборонявсь старий вояка один проти восьми, та не рівні були сили (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 49); Після кожної його фрази завзятіше горіли очі в Сукача, Павла та Варвари (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 318); * Образно. Потужний вогонь працює під сподом, завзято бореться з вагою, що налягла йому на груди, намагається пожерти Ті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 219).
2. присл., рідко. Дуже, сильно. Порадились, Дали в, город знати; Суд наїхав, подивились, Попились завзято Судовики (Тарас Шевченко, II, 1953, 187); — Що ти хотів, Тихоне, як сила отака проти [розподілу землі]! — Сила їх [куркулів], якщо як, то ось де! — ляпнув Кожушний по кишені завзято й дивився на товариша хитрувато примруженими очима (Андрій Головко, II, 1957, 114).