ЗАВЕРЕЩА́ТИ, щу, щиш, док., розм.
1. Почати верещати, пронизливо, різко кричати, пищати, вищати. — Ой павук!.. Ой лишенько! — заверещала Марта (Нечуй-Левицький, III, 1956, 119); Отець Кабанович.. заверещав на все горло так, аби аж до хати голос дійшов: — Чому ви на роботу не йдете? Пияки, злодії! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 39); Його [Дениса] довго не було, а тоді надворі прогримів постріл, на жіночій половині заверещали дівчата (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 19); Я — тільки втихли їхні [артистів] кроки — заверещав з радості, підстрибнув на місці і почав ганяти по кімнаті… (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 60).
2. перен. Почати видавати різкі пронизливі звуки. Пронизливо заверещав будильник (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 210).
♦ Заверещати не своїм голосом див. голос.