ЗАТВЕРДІ́ЛИЙ, ЗАТВЕ́РДЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до затвердіти, затверднути. Затверділі за літо листки крешуть, мов шаблі об панцир, — і шум їхній гострий, тривожний (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 55); Сліпуче сонце відбивалося на снігу, затверділому від морозу (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 6).
2. у знач. прикм. Твердий. Оленчук нагодував офіцера із власного вузлика, поділившись із ним домашніми затверділими маторжениками (Олесь Гончар, II, 1959, 37);
// Зашкарублий. І з затвердлих душ спаде кора, розтане під жаром любові (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 108).