ВОГКО. Присл. до вогкий. Несподівано, раптом у чорну тишу щось впало.. Заскакало по листі, збудило повітря, штовхнуло землю і вогко дихнуло просто в лице (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 209); Очі у батька вогко заблищали, як сині скельця (Олесь Донченко, VI, 1957, 110);
// у знач. присудк. сл. Вогко навкруги, холоднішає ніч (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 553).
ВОГКО
Тлумачення слова