ВІДГУКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГУКНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. Гукаючи, відповідати кому-небудь. — Прощавай! — відгукує, — ех, шкода, нема вчителя! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 301); Чіпка озирнувся — і одгукнув з дороги: — Грицьку! поклонись матері… (Панас Мирний, II, 1954, 300).
2. Те саме, що відлунювати. Напружує [Мирон] свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати подібні слова, які б відгуку вав ліс (Іван Франко, IV, 1950, 332); Гунява луна.. дерев’яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова, перекривляла, реготалася (Степан Васильченко, II, 1959, 64).