ВІДГОРТАТИ, аю, аєш, недок., ВІДГОРНУТИ, орну, орнеш, док., перех.
1. Відкидати, відсувати що-небудь руками або за допомогою знаряддя. Усі їли мовчки. Шестірний цідив юшечку, одгортав бурячки, цибулю, кріп (Панас Мирний, I, 1954, 234); Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на півночі сніг (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 6); Андрійко Дорошко забіг у курник. Відгорнув підозрілу купу соломи.. в кутку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 419);
// з чого, від чого. Переміщати в звичайне положення (волосся, коси тощо). Вона.. одгортала волосся з чола (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 370); — Ге-ге-ге! — аж схопився Григорко і відгорнув чуприну від вух (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 346).
2. Відхиляти край одягу, завіси й т. ін. Він обережно одгортав полу кожушини й, заглядаючи на груди, подовгу милувався з нього [жетона] (Григорій Епік, Тв., 1958, 407); Юрко відгорнув край завіси й глянув у зал (Олесь Донченко, IV, 1957, 472);
// Відхиляти вбік від природного положення. Калина відгортає рукою високі стебла (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 122).
3. розм., рідко. Те саме, що відпихати; відстороняти. Радивон Михайлович розправив лікті і, легко одгорнувши набік своїх сусідів, зробив кілька кроків наперед (Григорій Епік, Тв., 1958, 447); Рукою грубо.. відгорнув захисника, а той поточився серед хати (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 335).