ВІДПИХАТИ, аю, аєш, недок., ВІДІПХНУТИ і рідко ВІДПИХНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Пхаючи когось або щось, відсувати, відстороняти від кого-, чого-небудь. Настя кидається до Марусі обороняти. Татарин одпихає її (Нечуй-Левицький, II, 1956, 434); Юрський обминав студентів, декого відпихав (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 384); — Брешеш! — крикнув Денис, відіпхнувши хлопця від себе (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 419); Коли колода виринула перед ним, він відіпхнув її з нелюдською силою (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 14).
2. перен., розм. Відштовхувати, віддаляти когось від себе байдужістю або поганим ставленням, вчинком і т. ін. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом (Леся Українка, V, 1956, 340); І як було [Оксані] не повірити, як зректися надзвичайного щастя, відіпхнути Олексія, не слухати його речей солодких? (Любов Яновська, I, 1959, 35).