ВІДДИ́ХАТИ див. віддихати.
ВІДДИХА́ТИ, аю, аєш, рідко ВІДДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДДИ́ХАТИ, віддихаю, віддихаєш і відпишу, відпишеш і ВІДДИХНУ́ТИ, ВІДІТХНУ́ТИ, ну, неш, док.
1. Те саме, що віддихатися 1. Далі утер [Нархім] сльози, став віддихати, бо дух йому захвачує (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 477); Коли Юра кінчає,.. він теж починає розповідати. Затинаючись, захлинаючись, ледве віддихуючи від хвилювання (Юрій Смолич, II, 1958, 51); — Потривайте, ось я оддишу! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 129); Відітхнувши, він почав звільна.. розв’язувати пакети (Іван Франко, VII, 1951, 83).
2. рідко. Те саме, що дихати 1. Целя стала коло.. вікна і віддихала холодним, бурею освіженим повітрям (Іван Франко, II, 1950, 322); Важко віддихуючи, опустивши натруджені руки,.. сиділа на лаві ключниця (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 79); Вихилявсь [Мемет] у двері, щоб одітхнути вогким холодком [з моря] (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 389).
3. тільки відітхнути, рідко. Зітхнути після нервового напруження. — Тьху! пек тобі! цур!.. — одітхнув він врешті, — як налякало! — І пішов далі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); Коли я, нарешті, опинився серед інтернаціональної маси червоноармійців, я ніби глибоко і вільно відітхнув (Мирослав Ірчан, I, 1958, 310).
4. розм. Те саме, що відпочивати. Прийшла до неї Олена Кубраківська, перетанцювавши, та й сіла біля неї віддихати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 33); Побачила [Муха] Бджолу близенько, «Добридень! — каже їй, — Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай оттут мерщій» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 104); — Я мушу спічнути [спочити], відітхнути (Ольга Кобилянська, III, 1956, 325); Вже добігши до галявини, Сахно спинилася віддихнути (Юрій Смолич, I, 1958, 79).