ДИХАТИ, дихаю, дихаєш і дишу, дишеш, недок.
1. Втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих. Нездужав Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Тарас Шевченко, I, 1951, 30); Дихати на свіжому повітрі завжди легше, ніж у приміщенні (Наука і життя, 8, 1959, 23); * Образно. Народження дня наближалось повільно, в мовчанні, І дихала легко земля, як завжди на світанні (Леонід Первомайський, II, 1958, 53); * У порівняннях. Могила стогне, мов сопе, мов важко дише, Боками сивими колише (Євген Гребінка, I, 1957, 57);
// Вбирати, поглинати кисень, необхідний для життєдіяльності організму. Усе село наче в розкішних алеях… Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168);
// на кого—що. Випускати ротом, носом струмінь новітря, що йде з легенів. — Хто се на мене таким холодом дише? — плутається в Пилипковій голові. — Се ти, дідугане Морозе? (Панас Мирний, IV, 1955, 304);
// Виявляти ознаки життя; жити, існувати. Уся орда побивалася коло вбитого товариша й чулися слова: «Не дихає! Мертвий» (Марко Вовчок, I, 1955, 325); Навіть задумую.. їхати на.. купелі з весною. Як можу, так кручу, аби ще дихати (Василь Стефаник, III, 1954, 223);
// перен. Віяти, обдавати чим-небудь. Плине білий човник, вітер ледве дише, Ледве повіває (Леся Українка, I, 1951, 66); Земля, зігріта за день весняним сонцем, дихала теплом (Петро Панч, Іду, 1946, 44).
2. ким, чим, перен. Цілком віддавати, присвячувати себе кому-, чому-небудь, бути захопленим кимсь, чимсь. — Він у тих законах, як миша у зерні, порається: на законах спить, законами й дише! (Панас Мирний, V, 1955, 123); [Хома:] Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (Марко Кропивницький, V, 1959, 264); * Образно. Мрії про вольність — нехай і не виразні — були тим повітрям, яким, дихав Пушкін-ліцеїст (Максим Рильський, III, 1956, 172).
3. чим, перен. Бути пройнятим чим-небудь, виражати щось. Мова Житецького про яке-небудь Пересопницьке євангеліє або на іншу начебто таку суху тему просто дихала поезією (Володимир Самійленко, II, 1958, 393); Обличчя його, безсумнівно, дихало відвагою і енергією (Юрій Смолич, II, 1958, 10).
♦ Дихати вогнем (полум’ям, ненавистю, чортом і т. ін.) на кого — мати злість на кого-небудь, виявляти вороже ставлення до когось, не терпіти когось. — В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полумям на мене дише (Нечуй-Левицький, II, 1956, 305); Чортом дихав на Козака пан гетьман (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 100); Дихати на ладан: а) бути тяжко хворим, бути при смерті. — Ну, цьому недовго ряст топтати! .. на ладан дише!.. (Панас Мирний, I, 1954, 325); [Мотря:] На ладан дихаю, мабуть, скоро здохну… (Марко Кропивницький, II, 1958, 360); б) ставати ні до чого не придатним, розвалюватися, розпадатися, перетлівати (про будівлі, предмети одягу і т. ін.). Тоня вдягає свого старенького теплого светра.., на ноги — туфлі. Ох, які ж бо вони вже давні, на ладан дихають! (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 246); [Молодий чоловік:] Місток коло вашого села на ладан дише… Ледве проїхали (Олександр Корнійчук, I, 1955, 331); Дихати теплом (привітом і т. ін.) на (до) кого — добре, прихильно, щиро ставитись до кого-небудь. В селі знали силу давніх, навіть історичних народних пісень. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу (Степан Васильченко, IV, 1960, 24); Ледве дихати — перебувати у важкому стані; бути на грані прининення існування. — І справді, чудна та Польща, — промовив п. Мойсей, — сама лежить зв’язана, скручена, ледве дише, а ще таки простягає руки, щоб щось наше загарбати собі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 125); Все наче застигло в німому чеканні,.. вогонь ледве диха (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 325); Не дихати — зберігати мовчання, затамувавши подих. Стала коло матусі і стоїть, не дише, моя рибочка (Марко Вовчок, I, 1955, 41); Чим дихає (дише) хто — чим цікавиться, якими інтересами живе хто-небудь. [Терещенко:] Я тут усіх знаю, хто чим дихає (Олександр Корнійчук, II, 1955, 98); Треба приглянутись заново до Барила, рознюхати, чим він дише, чого зараз хоче (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 249).