ВІ́ДДИХ, у, чол.
1. Вбирання й випускання повітря організмом за допомогою органів дихання; дихання. Сплять рекрути, Тільки рівний віддих чути (Іван Франко, XIII, 1954, 407); Ірина метнулась. Їй здалось, що в неї ось-ось зупиниться віддих. Схопилася рукою за груди (Олесь Донченко, I, 1956, 460);
// Повітря, що видихується з легень. Земля приймала віддих з гарячих Кравцових грудей і разом всотувала його скорботний відчай (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 192).
Запирати (заперти, [за]таїти, [за]тамувати і т. ін.) віддих — затримувати, спиняти на короткий час дихання. Дзвенів метал по кузнях, безперестанку дзюрчала вода, запирав віддих у грудях дух шкури, кави та часнику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 125); Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 129).
♦ До останнього віддиху — до кінця життя; Переводити (перевести) віддих — глибоко зітхати, віддихатися. Артем Громов зупиняється над ним [шосе] і переводить віддих (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 457).
2. рідко. Те саме, що подих. Він біг за нею, хоч з кожним віддихом і рухом кололо йому в грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 356); До маленького ліжечка.. присунула вона маленьке бюрко і, серцем пильнуючи кожен оддих, кожен рух слабого, рахувала і рахувала (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 66).
3. чого, рідко. Те саме, що зітхання. Віддих полегшення вирвався з уст Горленкових (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 268).
4. діал. Перепочинок. — Не бачите, яка я зігріта й без віддиху?.. Я мушу.. відітхнути (Ольга Кобилянська, III, 1956, 325).