ЗІТХАННЯ

ЗІТХА́ННЯ, я, сер. Посилені, глибокі вдих і видих (звичайно під впливом якихось почуттів). У кухні щось застугоніло, і Власов, затаюючи зітхання, почав дослухатись (Панас Мирний, IV, 1955, 133); Гомін ширше розтікається над галявою. Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (Михайло Стельмах, I, 1962, 30);  * Образно. Поважно пливли, м’яко бухаючи, соковиті зітхання чутливої міді (Максим Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, I, 1952, 395);  * У порівняннях. По верхів’ях лісових дерев ходив якийсь таємний шепіт, мов зітхання (Іван Франко, I, 1955, 254).
♦ До останнього зітхання — до смерті. Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Володимир Сосюра, II, 1958, 135).