ВЕДМЕ́ДЯЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до ведмідь 1. Ведмедячий барліг (Словник Грінченка); Мисливець, у гаях та пущах посивілий, Що досі знав лише ведмедячі сліди, Орлині поклики, шум дерева й води, Уперше слухає далекий грім гармати (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 319);
// Зробл. із шкури ведмедя. Лихі, худі та миршаві собаки опали санки і смикали Я ся за ведмедячий комір (Нечуй-Левицький, I, 1956, 167).
2. перен. Який певними рисами, особливостями нагадує ведмедя або щось властиве йому. Дівчатко так дотепно копіювало дядька, що Надія немов уже перед собою бачила його ведмедячу постать і широке, трохи подзьобане віспою, добре вусате обличчя (Яків Баш, Надія, 1960, 51); В напрямі п’ятого класу довго не чути ніякого стукоту. Врешті, дуже повільні, ведмедячі кроки (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 74).
♦ Ведмедяча послуга — те саме, що Ведмежа послуга (див. ведмежий).