УРИВАТИ

УРИВАТИ 1 (ВРИВАТИ), аю, аєш, недок., УВІРВАТИ (ВВІРВАТИ) і УРВАТИ, ву, веш, док., перех.

1. Тягнучи, смикаючи, відокремлювати частину від цілого; відривати. Налякане звірятко [ящірка] з усієї сили перлося наперед. Аж нарешті урвало притиснену часть [частину] хвостика й утікало просто перед себе (Лесь Мартович, Тв., 1954, 293); Вона урвала пряжу, і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 99);
//  Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо); зривати. — Урвіть по листочку, Вломіть по гіллячці (Степан Руданський, Вибр., 1937, 74); [Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати):] Урву рожу-квітку та й пущу на воду (Іван Франко, IX, 1952, 94);
//  Переривати, розривати що-небудь навпіл, на частини. — Музика, ша! — гукнув раптом голос Качковського, та так зично, що скрипка й басоля зараз замовкли, мов урвали струни (Леся Українка, III, 1952, 671).

2. перен. Різко припиняти що-небудь (дію, процес і т. ін.). «Ви, певно, теж уже догадались, хто він такий…» Я одразу уриваю читання: — Хто ж це? (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 41); Майстер Никифір уриває роботу, уперізується і теж бере свічечку в руки (Марко Черемшина, Тв., 1960, 89); Війт урвав бесіду й оглянувся по хаті. З його слів та погляду можна було зміркувати, що він хоче щось більше казати, лише здержується (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 59); Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 41);
//  неперех. Зупинятися раптово, несподівано (звичайно в розмові, бесіді і т. ін.). Вона говорила майже весело, хоча по кождім реченню уривала і важко дихала (Іван Франко, IV, 1950, 301); [Любов:] Колись ми були друзі, пожалуємо ж тепер,.. (Уриває) (Леся Українка, II, 1951, 90); Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав, — Я втомлюю вас. (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 38).
♦ Уривати (урвати) терпець див. терпець.

3. З труднощами знаходити, виділяти для якої-небудь мети (час). Цілий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжній роботі, коло печі крутилася, уриваючи післяобідній зайвий час на підмазування (Панас Мирний, III, 1954, 81); За тим натовпом, клопотом та тру сою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Марко Вовчок, I, 1955, 118); Тайжан урвав на світанку хвилину і прибіг допомогти Кумиш (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 40).

4. Діставати, захоплювати, одержувати що-небудь нечесним шляхом, діючи хитрістю, силою і т. ін. — І чом я ще не служила? От і сама б прохарчилась і дітям би перепало: коли огірочків, коли м’ясця, сиру, сальця, а таки б урвала! (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 31); [Острожин:] Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацає зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали… (Леся Українка, II, 1951, 85).
♦ Уривати (урвати) шматок див. шматок.

5. Зменшувати. Най знає, як бідному робітникові уривати платню! (Іван Франко, I, 1955, 118).

6. Надривати, пошкоджувати. — Як вам не соромно? Серце своє тут урвав [голова колгоспу], а ви отак дякуєте (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 486).

7. тільки док., розм. Ударити, хльоснути. — Оцею якби урвав! — каже Ковинський, простягаючи свою різку (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 103).

8. діал. Бігти, утікати. За що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 9); Йому гукають: тривай! а він чимдуж урива (Словник Грінченка).