УРОБЛЯТИ 1 (ВРОБЛЯТИ), яю, яєш, недок., УРОБИТИ (ВРОБИТИ), облю, обиш; мн. уроблять; док., перех. і неперех., розм.
1. Виконувати певну роботу. — Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! — виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Борис Грінченко, I, 1963, 264);
// тільки док. Зробити що-небудь. А тим часом підсушував [Марусяк] собі сухарів з комісника [назва хліба], уробив постоли, бо знав, що у чоботах далеко не зайде (Гнат Хоткевич, II, 1966, 103); Випорядив [Юра] її [комірчину], вибілив, поклав грубку, невеличку піч, щоб ватру можна розкласти, вробив собі два ослони (Антін Крушельницький, Буденний хліб.., 1960, 176).
2. Те саме, що заробляти. Спочив би на старість. Сини і онуки Вробили б на хліб і до хліба доволі (Андрій Малишко, II, 1956, 16).
УРОБЛЯТИ 2 див. вробляти 1.