УПУСКАТИ

УПУСКАТИ 1 (ВПУСКАТИ), аю, аєш, недок., УПУСТИТИ (ВПУСТИТИ), ущу, устиш, док., перех.

1. Не могти втримати, випускати з рук, даючи можливість упасти. — Мені приносили їсти — я [хоч був сліпий] не дозволяв нікому допомогти, обливався гарячим супом і чаєм, упускав на підлогу котлету і їв її потім з піском (Юрій Яновський, II, 1954, 78); Маріора як держала горщик у руках, так і впустила його додолу, почувши звістку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 215); Опанас. поліз поставити глечик на полицю й упустив з рук, глечик упав, розбився, і мед розлився по долівці (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 151);
//  Переставати тримати. Він раптом упустив мою руку, спинився проти мене і, певно, вдивлявся в моє обличчя. Було темно (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 191);
//  Безсило опускати вниз. Альоша вийшов на вулицю і, впустивши на груди голову, побрів у порт (Іван Микитенко, II, 1957, 202).
♦ Упускати (упустити) з рук — те саме, що Випускати (випустити) з рук (див. рука). [Палажка:] Шукай вітра в полі! Що з рук упустила — попрощайся з тим навіки (Панас Мирний, V, 1955, 252); Як тепер вона [Левантина] не вийде, він [Роман] подумає, що вона й зовсім одкинулась од його, та й облишить усе. І впустить вона з рук те, що могла б мати (Борис Грінченко, II, 1963, 269).

2. Виявляючи неуважність, недогляд, невміння і т. ін., давати кому-небудь можливість втекти, зникнути. — Хто його [коня] одв’язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його (Нечуй-Левицький, II, 1956, 374); Уперше за своє життя падишах упустив дичину, і вепр промчав повз нього, ламаючи сухий хмиз і кущі (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 361);  * Образно. Упустила я долю, упустила щастя, Та вже ж його не піймаю (Українські народні ліричні пісні, 1958, 270).
 Не упускати з очей — те саме, що Не випускати з очей (див. випускати). Що то вже за молодиця була красовиця! .. Змалювати б таку та дивитись, не впускаючи з очей, та самому всміхатись на ту красу сміливу та веселу (Марко Вовчок, I, 1955, 243).

3. Не уміти, не встигати скористатися доброю нагодою, слушним моментом для чого-небудь. От-от озимі, посіяні на корм, особливо на Півдні, досягнуть такого стану, коли можна буде де косити, а де випасати на них худобу. І тут важливо не упустити момент (Радянська Україна, 2.IV 1961, 1);
//  Не скориставшись вчасно, втрачати що-небудь. [Горніг:] Ти таки свого нігде не впустиш, що казати. [Віганд:] Хто дбає, той має (Леся Українка, IV, 1954, 224);
//  Не уміти втримати кого-небудь біля себе. [Мальванов:] Вашим Сергійком вся країна пишається. [Таня:] Моїм… Не зуміла я його «моїм» зробити. Упустила (Іван Кочерга, II, 1956, 71).

4. Не надавати значення чому-небудь. У великому господарстві неможна упускати і такої невеликої галузі, як бджільництво (Радянська Україна, 18.I 1954, 3).