УПАЛИЙ 1 (ВПАЛИЙ), а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до упасти 1. Чи є хто такий, щоб у нього не стислося серце.., Як пересохла улітку земля задвигтить від упалих Стріл блискавиці..? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 200); Я раптом приходив до пам’яті, діставав упалу плівку (Юрій Яновський, II, 1958, 118).
2. у знач. прикм. Тихий, слабкий, понижений від смутку, розчарування і т. ін. (про голос). [Неофіт-раб (упалим голосом):] І знов нічого я не розумію. Боротися в покорі — що се значить? (Леся Українка, II, 1951, 233).
УПАЛИЙ 2 див. впалий 1.