ТИТУЛУВА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням титулувати. — Я вас розумію, товаришу… — Гречкун запнувся на слові, не знаючи, як назвати свого співбесідника, бо повне титулування здалося йому якимось неприродним і помпезним (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 109).
2. Слово, словесна формула, якими йменується особа згідно з її почесним званням, службовим становищем і т. ін. — Не вірю, панночко,.. що першу людину на землі бог створив з глини, а жінку — з чоловічого ребра і прочая, і прочая, як любить кінчати своє титулування російський цар (Петро Колесник, Терен.., 1959, 234).