ТИТУЛУВАТИ

ТИТУЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін. У царській армії мав бути генеральський смотр [огляд] військ. А там один солдат дуже погано знав службу. От його взводний і ротний підучають, як кого титулувать (Україна сміється, I, 1960, 25); Митрополит Сільвестр змушений був виконувати вимоги Хмельницького й титулував його: «нашей земли начальник и повелитель» (Історія УРСР, I, 1953, 241);
//  Називати, іменувати когось за родом занять, діяльності тощо. [Жірондист:] Що вам треба, мій пане? [Монтаньяр:] Се чому так титулуєш? [Жірондист:] Бо «громадянин» — недоречний титул: шпиг і тюремщик — пан тепер над нами (Леся Українка, II, 1951, 165).