ТИХЕСЕНЬКО.
1. Присл. до тихесенький. Вітер в гаї не гуляє — Вночі спочиває; Прокинеться — тихесенько В осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу?..» (Тарас Шевченко, I, 1963, 158); Тихесенько вони [квіти] гойдалися на вітрі, Радіючи весні (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 63); Одного ранку встала Горпина вдосвіта. Дитина ще спала. Молодиця почала тихесенько біля печі поратися (Борис Грінченко, I, 1963, 249); Він, постогнуючи, згріб рукою за ліву сторону грудей, тихесенько стис її. І біль ніби злякався його і теж затих (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 198);
// у знач. присудк. сл. На лотоках водиця цідиться і мов хто нищечком казку каже, що так і дрімається, а то усюди тихесенько… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 40).
2. Потай, непомітно, криючись. Тихесенько, щоб ніхто не бачив, дала [Зубиха].. дружці якусь кісточку та якийсь-то репяшок і навчила її, що і коли з ними робити (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 211); Емене́ тихесенько, навшпиньках почала закрадатися до одинокої, як і вона, ропухи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 285).