ТЛУМИ́ТИ, млю, миш; мн. тлумлять; недок., перех.
1. Знищувати, нівечити.
2. Те саме, що заглушати. Леле! Хвиля тлумить крик рибалки гучний (Леся Українка, IV, 1954, 263);
// перен. Тамувати, угамовувати почуття. [Прісцілла:] Та й не судила я. Хіба то суд? То стогін болю. Я його тлумила, поки могла… (Леся Українка, II, 1951, 504).
3. розм. Те саме, що бити 2; лупцювати. Сьогодні неприємний день. Там Віра, у вітальні, тлумить непокірного Славка (Яків Качура, II, 1958, 20).