ТІСНУВА́ТО.
1. Присл. до тіснуватий.
2. безос., у знач. присудк. сл. Трохи, дещо тісно (у 2, 3 знач.). — Тісно в одній кімнаті? — Та воно так, — нерішуче відповів Василь. — Тіснувато (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 73); В човні було тіснувато, але хлопці розмістились непогано (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1934, 26); * Образно. Все одно й за рядками тими тіснувато новим думкам (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 100).