СВАТАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. кого, за кого, рідко на кому. За дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків. Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 65); Через тиждень без старостів За Степана свата Старий свою Яриночку (Тарас Шевченко, II, 1963, 341); Сватав восени Грицько Хведора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці (Панас Мирний, III, 1954, 15); Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 27); — Ну й робітник! Сватаймо, стара, за нього нашу Галю (Юрій Яновський, II, 1954, 154);
// Підшукуючи комусь пару, бути посередником в одруженні. Було і матері скаже, [Оксана], що не хоче заміж, як до неї, до старої, прийдуть самі батьки або матері, щоб сватати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 427); Він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втрете — посватається сам (Михайло Стельмах, I, 1962, 535).
♦ Сліпці сватають див. сліпець.
2. Самому пропонувати себе в чоловіки чи дружини; свататися. — Ваш Прокіп Іванович, недурно ви його панною звете, жахається дівчат, як лякана дівка парубків; так оце, бачите, і свата вже його сама Уляна (Олекса Стороженко, I, 1957, 189); Між ними надовго залягла мовчанка. Нарешті Орина першою запитала: — Левку, ти прийшов мене сватати? (Михайло Стельмах, I, 1962, 534).
3. перен., розм. Посилено пропонувати кого-небудь на якусь посаду; умовляти когось узятися за якусь справу. Микола Іванович не раз сватав Цідибрагу від імені районних організацій на посаду голови правління артілі (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 547).