СПОПЕЛІЛИЙ

СПОПЕЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спопеліти. Наумиха метнулась до стіжків, а вони стояли то чорні й спопелілі, то жевріли ще, як жар у печі… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 122); Ще Європа дихала димом згарищ, спопелілих міст і сіл, коли в найбільшій залі англійської столиці.. зібралися делегати з 63 держав світу (Знання та праця, 7, 1973, 18); Ми бачили стільки страждання і муки На цій спопелілій кривавій землі (Леонід Первомайський, II, 1958, 415).
♦ Спопелілий серцем — душевно спустошений, байдужий до всього через великі страждання, тяжкі умови життя. Жила [Лукина] невесело і незатишно, доживала віку. Байдужа до всього на світі, спопеліла серцем (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 327).