СПОПЕЛІТИ, ію, ієш, док.
1. Перетворитися у попіл, згоріти вщент. Мовчки підняв батько сина і поніс до воза. Ручка в його звисла, а в їй картузик недогорілий… одежа спопеліла, опадає… (Борис Грінченко, I, 1963, 449); Надворі весна, а листя давно облетіло, спопеліли всі квіти й трава. Дерева повивертало [снарядами] з корінням (Василь Кучер, Голод, 1961, 26).
♦ Спопеліти від сорому — дуже засоромитися. — Я думала, спопелію від сорому, коли мені сказали (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 303).
2. перен. Живучи в тяжких умовах, борючись з чим-небудь, стратити сили, стати душевно спустошеним;
// У боротьбі з чимось, у переживаннях розтратитися, витратитися.