СМІ́ЛО, присл.
1. Присл. до смілий. — Се я, панотче, кажу, — сміло виступила вперед ще молода молодиця (Панас Мирний, III, 1954, 308); Коли ревли кругом гармати, ішов він сміло на багнет (Володимир Сосюра, II, 1958, 371).
2. Те саме, що сміливо 2. В нашому дворі стоїть старий-престарий пеньок. Широкий — на ньому сміло можна сісти вдвох (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 79).