СМІЛИЙ

СМІ́ЛИЙ, а, е. Те саме, що сміливий. Ті пішли за ним, розмовляючи за Колісника, що який-то він сміливий та вдатний (Панас Мирний, III, 1954, 274); — Хороші слова: смілого куля боїться, смілого штик не бере (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 121); Річ старого звеселила збори, всі побачили смілу вдачу — правду в очі ріже! (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 270); [Мордовець:] Ти до мене з упередженням підходиш, і смілий, благородний вчинок мій — тобі байдужий і чужий… (Павло Тичина, I, 1957, 297); Молодий лікар ішов на смілий і рискований експеримент (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 139); Він знав, що частка і його труда У наших смілих, огняних будовах (Максим Рильський, II, 1960, 109); Ленінізм — це думка сміла, це партії нашої сила (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 331); Сміле слово — то наші гармати, Світлі вчинки — то наші мечі (Павло Грабовський, I, 1959, 394); Увійшла [бабуся], тихенько ступаючи, вклонилась панії та й питає: — А що вам треба, пане? Пані аж з місця зірвалась, що стара така сміла (Марко Вовчок, I, 1955, 122).