СЛАВИТИ, влю, виш; мн. славлять; недок., перех.
1. Звеличувати, прославляти кого-, що-небудь. [Михайло (чита газету):] От тобі і старший писар Іван Барильченко! Первокласний [першокласний] артист, всі газети в один голос славлять (Карпенко-Карий, III, 1961, 58); — Я, цар царів, я, сонця син могутній, собі оцю гробницю збудував, шоб славили народи незчисленні (Леся Українка, I, 1951, 252); Наш народ свідомо бореться за перемогу ідей партії і свідомо славить у своїй творчості ці ідеї (Максим Рильський, III, 1956, 149); Вітчизну славлю я свою, — Усіх народів щиті (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 117); * Образно. Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі, і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 181);
// Те саме, що благословляти 3. Тут нова хатинка славна, що я не бачив, а ось криниця, що я її не вкмітив [помітив], — додивляюся та дослухаюся та день славлю, що удень усе видно (Марко Вовчок, VI, 1956, 230); На кладовищі, як опускали в яму домовину і співали піп із гугнявим дячком «вічну пам’ять», молилася й Катря. Але й знов — і молитви в неї не ті: славила сіре небо й мряку і сиву далечінь, куди ген стеляться невідомі дороги. Хай невідомі, але ж дороги, не яма… (Андрій Головко, II, 1957, 208).
2. Оспівувати кого-, що-небудь, співати на честь когось, чогось. Поети славили в піснях віддавна Україну (Леся Українка, I, 1951, 317); Даремно намагалися сиві бандуристи розважити Тараса, славлячи над величним Дніпром і нічним степом його козацькі подвиги (Олександр Довженко, I, 1958, 266).
3. Поширювати недобру славу про кого-, що-небудь; безчестити, ганьбити. А що найпуще [найбільше], так от тії зовиції ті вже по усім усюдам підуть славити, що невістка не зуміла хороше паски вичинити [виробити] і не пригляділа, як вона пеклась (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 227); Хівря славить Пріську на всю Мар’янівку: і сяка, і така, і нетіпанка, і нечепуруха!.. (Панас Мирний, III, 1954, 21); [Ялина:] Ото, нехай бог боронить, за кого ж маєш ти мене, що думаєш, я буду славити тебе проміж людьми? (Карпенко-Карий, II, 1960, 68);
// Засуджувати чиї-небудь дії, вчинки. Піду лучче [краще] до шинкарки Горілки нап’юся! Нехай добрі люде славлять, Що в шинку ночую, — Що за тиждень загорюю — За ніч прогайную (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 324);
// ким. Вважати когось ким-небудь.
4. розм. Говорити, розповідати щось про кого-, що-небудь. Батько її Ковбаня отаманував у Січі і все море сплавав, поринаючи на дно за дорогими тими дукатами й коралями, — так-то люде було славлять. А то ще було кажуть, що він по той бік Дніпра у Польщі якимись козаками орудував (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 264);
// чим. Називати. Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить Землю? Якого він роду і де його нива отецька? (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 39);
// тільки 3 ос. мн. Ходять чутки, поголоски, розмови; розповідають. — Та нехай я тільки його побачу, бабуню, чи справді він такий, як славлять (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 63); Славлять, ніби молодий отаман — великого розуму козак і в бою звитяжний воїн (Яків Качура, II, 1958, 431).
5. заст. Співати величальну пісню.