САМОТИНА

САМОТИ́НА́, ини, жін. Те саме, що самота. У просторі осяйному Самотині радий я: І вільніше і щиріше Лине пісня тут моя (Борис Грінченко, I, 1963, 113); Йому забажалося самотини, бо полохливі люди, що стрівались по дорозі, стались гидкими йому (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 175); Надійка лежала на верхній полиці. Темінь, лунка порожнеча за вікном вагона ще різкіше підкреслювали та поглиблювали почуття самотини (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 3); Слухняний кінь дзвінкокопитий, Обід доволі розмаїтий, Та пляшка світлого вина. Та самотина й тишина, — Святе життя мого героя (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 108); Плечистий, ошатний дуб стоїть на околиці села самотиною. Років йому триста, якщо не більше (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 91); Він сидів якось самотиною, в кінці помосту, поодаль від усіх і не зводив теплого погляду з Чумака (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 244).
 На (в) самотині — те саме, що На (в) самоті (див. самота). Втомивши за день відданих своїх співробітників, змучений і знесилений, тікав [Мічурін] рятуватись на самотині до своєї улюбленої супротивниці — природи (Олександр Довженко, I, 1958, 498); Після смерті старої Інокентій прожив у самотині один рік, а тоді привіз собі із хутора молоду вдову Горпину (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 74).