САМОТА́, и, жін.
1. Стан за значенням самітний, самотній; самотність. Всі радили Мотрі йти до Семена.. Мотря згоджувалась, але не виказувала цього ясно, хоч їй самій хотілось позбутися самоти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 44); Я любила самоту, мамо. В ній працювалося і роздумувалося так свобідно й легко (Ольга Кобилянська, II, 1956, 322); Сирота, одинак, він звик змалечку до самоти (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 29);
// Гостре відчуття відокремленості, ізольованості від кого-, чого-небудь. Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 330); Самота серед людей та великого світа гірша тисячу разів, ніж у пустині… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 255); Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту… (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 126).
2. у знач. присл. самотою. Без нікого; наодинці. Він гірко й страшно ридав самотою, рукою тамуючи ридання, щоб не прокинулись поснулі домочадці (Олександр Довженко, I, 1958, 445);
// Без сім’ї, рідних, близьких, друзів; сам. Костик трохи не з того часу, як став лазити, покинутий без призору батька-матері, ріс собі самотою (Панас Мирний, III, 1954, 372); Батько її вмер, а їй доходила ось-ось тридцятка. Стара мати налякалася, що дочка по її смерті лишиться самотою (Лесь Мартович, Тв., 1954, 333); Коли вам доводилося до війни бувати в невеличких нуших містах, ви, певно, помічали там тихих чепурних бабусь, з отих, що самотою доживають свого віку в маленьких будиночках (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 194);
// Окремо від інших; осібно. Другі до дітей, до гурту, а він знай самотою. Забереться було у бур’яни, нарве квіток.. та й грається ними нишком (Панас Мирний, I, 1949, 147); — Що ж, — сказав він, — дурна звірюка той медвідь, самотою держиться (Іван Франко, VI, 1951, 15).
На (в) самоті: а) те саме, що самотою. Лишаючись цілими днями на самоті, Остап пробував свої тремтячі ноги.. і нудився, і сумував, що не почував у собі ще сили (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 374); Схилив я голову і йду поволі Дрімучим лісом в самоті (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 406); Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Юрій Яновський, II, 1958, 9); В самоті минало все поетове життя. Він мріяв про власну сім’ю (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 127); Я пам’ятаю вас, Галино, як і поезії свої. Як страшно жить у самоті такій, як ви, сумній дитині!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 408); б) (тільки на самоті, з ким—чим) без свідків; віч-на-віч. — Кіндратовичу, соколику,.. дозволь мені з Левком на самоті переговорити… (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 262); Тарас Григорович лишився на самоті з хлопчиком (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 305); [Пашка:] Ти не зоставайся сама собі на самоті з такими думками; більше в гурті бувай! (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 33).